28 мая 2019

Мова, яка нас єднає

Facebook Linkedin Twitter Pinterest

Мова, яка нас єднає

Недарма кажуть: «мова — це душа народу». Уже з перших днів свого життя немовля переймає всі барви рідної мови від своєї матері, а з кожним роком пізнання неосяжного світу вивчає все більше слів, наповнює свій лексикон безліччю синонімів, зменшено-пестливих слів, фразеологізмів, якими так багата українська мова. І коли маленький українець підростає, уже ніхто й ніщо не переконає його відмовитись від своєї рідної мови. Як ілюструє нам історія, навіть під лезом ножа чи дулом пістолета. Адже мова у нас одна. Виняткова.

Із великого розмаїття слов’янських мов, на які українська схожа за своїм звучанням, особливо близькими для України стали  білоруська, польська (для Західної України), в певній мірі чеська. Але чомусь лише українську мову у всьому світі називають наймилозвучнішою, наймелодійнішою, невтомно вносять її до безлічі рейтингів. За словами мовознавців, одна з головних причин такого визнання — у правильному співвідношенні голосних і приголосних звуків. Але пересічному українцеві є чим доповнити їхню думку. Адже де ще почуєш такі милозвучні словечка, як «мамусенька», «ненька», «берізонька», «кралечка», «будь-ласочка», «серденько», «ясочка»… І це тільки іменники, а скільки ще можна підібрати пестливих прикметників-ознак для різноманітних явищ, предметів та істот?!

Проте, щоб дійти до нашого часу, солов’їній мові довелося в буквальному сенсі виживати під утисками та репресіями, щосили боротись за право на своє існування, знайти власних героїв, добра пам’ять про яких залишатиметься з плином років, століть, цілих епох…

Крізь століття

Традиція української мови сягає ще часів Київської Русі, коли вона гучно й згорда лунала на державному рівні і не відчувала стороннього тиску на себе. З течією часу відкривалися нові українські школи, друкарні, видавались літописи, підручники, наукові праці. Але її тернистий шлях супроводжувався постійними заборонами, особливо за часів правління імператора Петра Першого, котрий вважав недопустимим проповідування “малороссийского языка” як незалежного і самобутнього. Російський правитель бажав викорінити зі свідомості нащадків пересічного українця спогади про Запорозьку Січ, козацтво, мову, яка була сподвижником їхніх подвигів.

Хто зна, як склалася б доля нашої мови в XIX столітті, якби не живі символи українства тих часів, такі як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький та багато інших, котрі  вистраждали право на збереження мови серед українського простолюддя. У минулому столітті українському слову довелося злидарювати, помирати з голоду, бути страченим, але воно не переставало лунати під синім небом, над жовтими колосками…

Байдужість не повинна затьмарювати свідомість. Не годиться блукати у темряві, забуваючи про те, що робить нас українцями, про те, заради чого страждали й полягли славетні громадські діячі. І у Канаді, і у США, і у Європі — всюди  звучить милозвучна українська мова. Мова, яка нас єднає, мова нашої рідної Землі – України!

Знання української мови для українця — як коса для косаря, як серп для женця, це знання обов’язкове для кар’єрного росту, для становлення особисті, для вільного розуміння й спілкування зі співвітчизниками, незалежно від того, яку національну меншину ти представляєш, або у якій країні мешкаєш. Це формує рівень нашої освіченості, культурності, в окремих випадках — інтелігентності. Задля збереження та процвітання нашої мови потрібен  внесок кожного з нас у вигляді прагнення до знань, проявлення національної самосвідомості, вшанування первісних мовних традицій.

Саме для цього і була створена наша школа “Lingva Dom” (www.lingvadom.com), для збереження та процвітання української мови. Наші діти повинні не тільки вміти спілкуватися українською, вони повинні знати писемну мову, повинні вміти читати українською.  Ми запрошуємо Вас для вивчення української мови з нами, бо для наших  викладачів – це рідна мова. Тільки носій мови може навчити усій її красі.

Насамкінець згадаємо рядки видатного поета і громадського діяча Максима Рильського, котрому вдалося тонко і багатозначно передати любов до рідної мови:

«Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово — це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина».